Стафілокок – що це, діагностика, симптоматика та лікування інфекції

Стафілокок – це бактерії роду Staphylococcus, що належать до родини Staphylococcaceae. Вони є поширеними у всьому світі й характеризуються різноманітною локалізацією: від шкірних покривів до поверхні слизової оболонки людини та тварин.

• S. aureus (стафілокок золотистий) є найбільш небезпечним, він патогенний як для людини, так і для тварин;

• S. epidermidis (стафілокок епідермальний), патогенний для людини і тварини, в основному вражає шкіру, але може викликати гострі реакції при зниженні імунітету, іноді може викликати запалення внутрішньої оболонки серця;

• S. saprophyticus (стафілокок сапрофітний), патогенний лише для людей, може призводити до загальної інтоксикації організму, часто є збудником запалення уретри та сечового міхура, особливо небезпечний для жінок;

• гемолітичний стафілокок  вражає верхні дихальні шляхи та викликає гнійну ангіну, фарингіт, тонзиліт, бронхіт та інші запальні захворювання. Крім інфікування, має здатність до гемолізу (руйнування крові). Локалізується у важкодоступних місцях тіла: складки шкіри, пах, пахви і промежині. Гемолітичний Staphylococcus викликає безліч захворювань, в основному це гнійні ураження внутрішніх органів, карбункульоз, абсцес і септичне ураження крові.

Стафілококова інфекція (грец. staphyle — «виноградне гроно» + kokkos — «зерно») — група різноманітних за клінічними ознаками інфекційних хвороб, які спричиняють стафілококи. Ці хвороби переважно характеризуються наявністю гнійно-запальних вогнищ та інтоксикацією. Бактерії роду Staphylococcus — це нерухомі, грампозитивні бактерії кулястої форми діаметром 0,5-1,5мкм. Вони діляться в кількох площинах, утворюючи скупчення у вигляді грон винограду. Золотисті стафілококи утворюють мікрокапсулу.

У лабораторіях використовують здатність стафілококів розмножуватися в середовищах зі значним вмістом хлориду натрію (6-10 %). Таку концентрацію солі інші бактерії не витримують, внаслідок чого сольові середовища є селективними для стафілококів. Також діагностичне значення має здатність зброджувати глюкозу й маніт в анаеробних умовах. Стафілококи виявляють високу біохімічну властивість. Їх специфічною родовою властивістю є ферментація глюкози в анаеробних умовах з утворенням лактату.

Стафілококи є резистентними до факторів навколишнього середовища: вони витримують висушування, є стійкими до повторного замороження/розмороження, до дії прямого сонячного світла та нагрівання, витримують сухий жар до 2 годин, також зберігаються на часточках пилу. Проте вони чутливі до антисептиків та дезінфектантів: при дії 3 % фенолу гинуть за 10-15 хвилин, проте стійкі до дії етанолу.

Велику небезпеку являють екзогенні стафілококові інфекції для хворих у стаціонарах — внутрішньолікарняні (госпітальні) інфекції. Основними їх збудниками є S. aureus, S. epidermidis. Найбільшу епідемічну небезпеку становить медичний персонал лікувально-профілактичних установ — постійні (резидентні) носії госпітальних штамів.

Небезпеку становить також досить висока сприйнятливість до стафілококів, оскільки вражаються хворі з імунодефіцитом різного походження  (операція, травма, цукровий діабет і т. ін.).

Крім екзогенної, не меншу небезпеку становить ендогенна, опортуністична  інфекція, яку спричиняють стафілококи — представники власної нормальної мікрофлори.

Патогенез стафілококової інфекції залежить від характеру інфікування (екзогенне або ендогенне). При екзогенному інфікуванні «вхідними воротами» є пошкоджена шкіра, слизові оболонки ротової порожнини, дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту, кон’юнктива повік, пупкова рана, тощо.

При ендогенному інфікуванні велику роль відіграє імунологічний стан людини, а також попередня антибактеріальна терапія. Як відомо, тривале застосування антибіотиків веде до розвитку дисбактеріозу й колонізації кишечника антибіотикорезистентними штамами стафілокока з подальшим розвитком запального процесу. Ендогенне інфікування також можливе в результаті лімфо- або гематогенного занесення стафілокока з гнійного вогнища в інші органи й тканини.

Найбільш небезпечними вважаються штами золотистого стафілококу. Це куляста грам-позитивна бактерія. Вона має золотисте забарвлення, зумовлене пігментом з групи каротиноїдів — стафілоксантином. Приблизно 25—40 % населення є постійними носіями золотистого стафілококу, який може зберігатися на шкірі та слизових оболонках верхніх дихальних шляхів. При виявленні золотистого стафілокока в аналізі потрібно негайно приступити до проведення терапії. Особливу небезпеку представляє метицилін-резистентний підвид, який є стійким до розповсюджених антибактеріальних препаратів широкого спектру дії.

Зазвичай стафілококова інфекція спостерігається на тлі інших чинників, що пригнічують імунітет (вірусні захворювання-ВІЛ, гепатит, герпес та ін.; онкологічні захворювання; рани або опіки; розлади травної системи; ендокринні захворювання).

Стафілокок на шкірі може проявлятись у наступних формах:

• фурункули (гостре, гнійно-некротичне запалення волосяного фолікула й довколишньої сполучної тканини); піодермія (гнійне запалення шкіри); сикоз (гнійне запалення фолікулів волосся вусів та бороди з поширенням на довколишні тканини); абсцеси (наповнена гноєм порожнина в тканинах тіла, що відокремлюється більш-менш розвиненою капсулою); флегмона (гнійне запалення клітковини); пустули; прищі; панарицій(гнійне запалення в області пальців кисті або стопи); карбункули (гнійно-некротичні запалення кількох волосяних фолікулів і підшкірно-жирової клітковини навколо них);

• Стафілококовий синдром «обпеченої шкіри» —генералізований ексфоліатиновий дерматит, зумовлений штамом золотистого стафілокока, що продукує ексфоліатин (вид протеаз). Хворіють переважно новонароджені (хвороба Рітера) і діти до 5 років;

• Подібний до опіку шкірний синдром (синдром Лаєлла) — його спостерігають у старших дітей та дорослих. Характеризується утворенням на шкірі зони еритеми (почервоніння шкіри) та пухирців із відділенням субепідермального шару. Розвиток синдрому спричинює стафілокок, а далі процес відбувається внаслідок неадекватної імуно-алергічної реакції організму на стафілококові токсини;

• Синдром токсичного шоку — супроводжується підвищенням температури та почервонінням на шкірі у вигляді сонячного опіку з подальшим лущенням, зниженням артеріального тиску та ознаками загальної інтоксикації;

• Імпетиго — одна із форм піодермії; після пухирів утворюється кірка (струп). Поширення інфекції може призвести до смерті. Хворіють переважно діти до 5 років.

• Бешихове запалення. Симптоми: поява на шкірі великої червоної плями; набряклість запалених тканин; місцеве підвищення температури тіла; хворобливі відчуття; дрібні точкові крововиливи в місці ураження; іноді – наявність на епідермісі напівпрозорих бульбашок з гнійної масою.

Стафілококові захворювання сечовивідних шляхів  частіше зумовлює ​​сапрофітний стафілокок, який є другою (після кишкової палички) причиною первинної інфекції сечових шляхів у молодих жінок (до 20 %), клінічно не відрізняється від захворювань сечовивідних шляхів іншої етиології; гарячка й ознаки загальної інтоксикації відсутні. Для виявлення потрібно виконати бактеріологічний посів з сечовипускального каналу. При збільшенні кількості стафілокока в мазку у жінки розвивається кольпіт.

Гемолітичний стафілокок вважається не менш небезпечним. Він часто локалізується в сечостатевій системі людини. Цей тип збудника найчастіше виявляється у жінок при рецидивуючих циститах, пієлонефритах, ендометритах, запаленні епідермісу.

Стафілокок у піхві(вагінальний стафілокок) – збудником є епідермальний стафілокок, що населяє слизові оболонки. Також він може провокувати ендокардит, кон’юнктивіт і може навіть призвести до сепсису.

Причиною зараження найчастіше стає незахищений статевий контакт. При запущеному запальному процесі у жінок відбувається поява додаткових симптомів. Ураження яєчників супроводжується порушеннями менструального циклу. Запалення ендометрія призводить до проривних кровотеч. Якщо в малому тазі розвивається спайкова хвороба, у жінки виникають хронічні тазові болі.

Стафілокок у носі. Збудником стафілококової інфекції в носі є умовно-патогенний S. aureus. У 90% випадків, слизові виділення з носа при отоларінгологічних патологічних процесах, містять ауреус. Клінічна картина стафілококової інфекції, локалізованої в носі або носоглотці, вирізняється агресивністю. Крім зовнішніх симптомів, з’являються ознаки інтоксикації. Стан небезпечний тим, що прогресування патологічного процесу призводить до проникнення патогенного агенту у нижні дихальні шляхи. Симптоми стафілокока в носі на початковій стадії не відрізняються від характерних для ГРВІ. Специфічними симптомами є поява дрібних пухирчастих висипань червоного кольору під носом і в носових шляхах, іноді на крилах носа. Висип поширюється швидко, вражаючи здорові ділянки слизових і шкірних покривів. Нерідко стафілокок поширюється на губи і порожнину рота.

Стафілокок у горлі. Збудником є золотистий стафілокок.

• тонзиліт (запалення мигдалин)- червоні мигдалини; гнійний наліт; біль при ковтанні; температура тіла понад 39 С; ломота в суглобах; збільшення лімфовузлів; лихоманка; слабкість.

• фарингіт (ураження слизових оболонок глотки)-лихоманка; почервоніння глотки; головний біль; набряк тканин; гній і слиз на задній стінці; сухий кашель; біль в горлі; осиплість.

• ларингіт (інфекція гортані)- гіперемія; сухість у роті і горлі; кашель з гнійною мокротою; субфебрильна температура тіла (37 ° С); втрата голосу; першіння; млявість; зниження працездатності.

Стафілокок у вухах. Збудник-золотистий стафілокок. Найчастіший прояв стафілокока в вусі – гнійний отит. Перші клінічні ознаки – біль і набряклість слухового проходу. Через деякий час з’являються гнійні виділення, туговухість, сторонні шуми. Потім виникають симптоми інтоксикації: підвищення температури, лихоманка, загальна слабкість.

Змішаний гнійний зовнішній отит. Причиною є зараження шкіри стафілококами (або іншими мікроорганізмами) при її пошкодженні, а також при дифтерії і гнійному запаленні середнього вуха. Відзначається почервоніння тканин, болючість при натискуванні, свербіж, виділення з гнильним запахом з вух. Можлива поява шкірних бульбашок усередині слухового проходу. При цьому утворюються сіруваті скоринки, що важко знімаються.

Стафілокок у крові. Як зазначалось вище, клінічні прояви будуть залежати від типу бактерії, локалізації інфекції і специфічного імунітету у людини.

Виходячи з вищесказаного, хворого повинні насторожити будь-які неприємні симптоми. Не виключено, що насправді це звичайна вірусна інфекція або банальна застуда. Але перевіритись на стафілокок варто, тому що інфекції, викликані цим збудником, за відсутності лікування призводять до ускладнень, хронічних захворювань та патологій.

Також стафілококова інфекція може виражатись у формі:

• Стафілококовий сепсис — це постійне або періодичне надходження в кров мікроорганізмів (стафілококів) із вогнища гнійного запалення, яке спричинює синдром поліорганної недостатності та системної запальної відповіді. Іноді його результатом є стафілококовий менінгіт та абсцес мозку. Проявами хронічного стафілококового сепсису іноді бувають остеомієліти та артрити;

• Гострі стафілококові ентерити та ентероколіти — розвиваються у хворих, які отримують антибіотики широкого спектру дії  або їх комбінацій;

• Стафілококовий ендокардит —вражається тристулковий клапан; виявляється і прогресує недостатність серцевих клапанів, у 90 % хворих з’являються серцеві шуми, можуть утворитися абсцеси клапанного кільця й ​​міокарда, летальність досягає 20-30 %;

• Стафілококова скарлатина — особлива форма перебігу стафілококової інфекції. Виникає переважно у дітей при першому контакті з стафілококовим α-гемолізином.

Взяття досліджуваного матеріалу залежить від передбачуваної локалізації з урахуванням патогенезу та клінічної картини хвороби. Головне значення в діагностиці мають ідентифікація збудника, його диференціація від нормальної, супутньої стафілококової мікрофлори та визначення антибіотикочутливості.

• Експрес-діагностика спрямована на виявлення антигенів ферментів патогенності та токсинів стафілокока, а також визначення tox-гена в ПЛР;

• Бактеріологічний метод включає, крім видової ідентифікації стафілококів за ферментативними властивостями (стафілококові тести), визначення в чистій культурі факторів патогенності, фаговара (виявлення госпітальних штамів, джерела і шляхів передачі інфекції), антибіотикограми;

• Важливе значення має виявлення факторів персистенції для діагностики резидентного носійства та прогнозування ускладнень, хронізації процесу;

• Серологічний метод, як правило, застосовують в діагностиці затяжних, хронічних форм захворювання. Інформативними показниками є виявлення антитіл до факторів патогенності стафілококів: токсинів, ферментів, тейхоєвих кислот, тощо.