Парвовірус B19 (парвовірусна інфекція) – що це та як лікувати

Парвовірус В19 (парвовірус людини B19, Parvovirus B19) – це вірус, який не має оболонки. Він містить ДНК і відноситься до сімейства Parvoviridae. Являється збудником парвовірусної інфекції, до якої схильні люди різного віку. Це поширена інфекція (антитіла виявляють у 60% європейського населення). Одним з клінічних проявів парвовірусної інфекції, викликаної парвовірусом В19, є інфекційна еритема. Її ще називають «п’ята хвороба». Крім цього, наслідками від зараження парвовірусом можуть бути наступні захворювання:

• артропатія;

• хронічна анемія;

• апластичний криз;

• ураження суглобів;

• синдром папульозно-геморагічної висипки.

Інфекційна еритема – частий зовнішній прояв парвовірусної інфекції у дітей. Її ще називають еритематозним висипом. Інфекція проявляється почервонінням обох щік і сітчастим висипом на тілі. У дорослих же парвовірусна інфекція здатна викликати болючу набряклість в суглобах і почервоніння кінцівок, що найчастіше зникають самостійно через декілька тижнів.

Дослідження показали схильність вірусу до тривалої персистенції та стійкість до впливу зовнішніх факторів: парвовірус B19 здатен витримувати заморожування й вплив різноманітних засобів для дезінфекції, а також зберігає свою стійкість при нагріванні до 60°С.

Прояви можуть бути як безсимптомними, так і створювати пряму загрозу для життя. Небезпека парвовіруса B19 в тому, що він здатен спровокувати ускладнення, а також призвести до смерті у людей, імунітет яких значно ослаблений.

У людини, ще перенесла парвовірусну інфекцію, виробляється імунітет. Але навіть незважаючи на це, відомі випадки повторного зараження парвовірусом В19 у людей з імунодефіцитом.

Штам B19 характерний виключно для людини та реплікується в клітинах-попередниках еритроцитів. B19 розмножується в кістковому мозку (в його клітинах), при цьому вірус вражає ендотелій судин. Паралельно відбувається знищення ретикулоцитів і еритробластів.

Існує декілька способів зараження вірусом:

• повітряно-крапельний – найпоширеніший спосіб;

• трансфузійний – через переливання крові або її складових;

• трансплацентарний (внутрішньоутробний) – від матері до плоду;

• при пересадці органів.

Період інкубації триває до двох або трьох тижнів. Проникнення парвовіруса B19 в кров відбувається через 7-14 днів після зараження. У хворих, які не мають факторів ризику, захворювання найчастіше протікає приховано або як легка застуда.

До діагностики парвовіруса B19 вдаються для визначення таких захворювань та їхніх причин:

• інфекційна еритема;

• анемія (хронічна або гостра форма) у пацієнтів з ВІЛ-інфекцією або у реципієнтів донорських органів;

• парвовірусна інфекція у вагітних (з метою оцінити ризик патології плоду);

• транзиторний апластичний криз;

• водянка у новонароджених.

Для дітей діагностика використовується рідко. Наявність парвовіруса B19 у дітей діагностується клінічно, оскільки є характерний зовнішній висип. Особливу увагу слід приділити людям з групи ризику: парвовірус небезпечний для людей з різного роду анемією; з імунодефіцитами; на тлі ВІЛ/СНІД; після пересадки органів; при переливанні крові; при хіміотерапії. Також парвовірус особливо небезпечний для вагітних (може проникати до плоду й викликати анемію, міокардит). У рідкісних випадках вірус може стати причиною передчасних пологів, водянки новонародженого й навіть стати причиною мертвонародження. Саме в таких випадках діагностика парвовіруса є обов’язковою.

Як і взагалі для діагностики будь-якого інфекційного захворювання, використовують два методи: ПЛР та ІФА. Але є свої особливості.

Основною частиною інфекційної діагностики на наявність парвовіруса B19 в організмі людини є виявлення IgM або IgG антитіл до вірусу. Присутні у пацієнта антитіла класу IgG є ознакою наявності хвороби або можуть свідчити про те, що парвовірусна інфекція була перенесена. Поява антитіл відбувається в кінці третього тижня з часу зараження. Згодом їх кількість збільшується й продовжує циркулювати в крові, тим самим формуючи імунітет.

При необхідності визначення точного часу зараження парвовірусом B19, вдаються до визначення авідності (характеристики міцності зв’язку антитіл з відповідними антигенами) IgG антитіл до Parvovirus В19 (anti-B19 IgG avidity) ІФА методом.

Здійснюється діагностика парвовірусной інфекції B19 і за допомогою ПЛР – найшвидшого та точного способу визначення ДНК вірусу. Вірус руйнує клітини-попередниці еритроцитів крові, тому для ДНК діагностики парвовіруса B19 в організмі людини використовують зразок крові. Позитивний результат при діагностиці ДНК парвовіруса B19 свідчить про наявність гострої інфекції або про те, що хвороба була перенесена в минулому. Негативний або сумнівний результат свідчить про відсутність інфекції або слабку імунну реакцію пацієнта.

Також негативний результат може не виключати наявності вірусу через те, що основна частина пацієнтів на стадії контагіозності (тобто коли вірус в крові) ще не має клінічних симптомів захворювання. Саме тому в разі отримання негативного/сумнівного результату рекомендується повторити діагностику через 10-14 днів. І саме тому діагностика методом ПЛР не є в такому випадку основною.

Але в разі аналізування плазми (що особливо важливо при переливанні крові й при трансплантації) використовують тільки метод ПЛР.