Діагностика ВІЛ-інфекції. Види тестів на ВІЛ

Абсолютно специфічних для ВІЛ-інфекції клінічних показників не існує. Тому виявити хворобу можливо лише за допомогою лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика ВІЛ — це методи, які допомагають дізнатися про наявність чи відсутність інфекції в організмі. Різні види тестування спрямовані на визначення різних молекул, пов’язаних з ВІЛ: антитіл до ВІЛ, вірусної РНК або вірусного антигену. Для обстеження найчастіше здійснюється забір крові або ротової рідини.

Точність тестів на ВІЛ визначається за їхнім рівнем чутливості та специфічності. Чутливість — це відсоток позитивних результатів серед 100% інфікованих пацієнтів. Що вищий цей показник, то вища чутливість методу. Специфічність — це відсоток негативних результатів серед 100% здорових людей. Що вищий показник, то вища специфічність дослідження.

Чинник, який ускладнює отримання точного результату, — так званий «період вікна». Це час між зараженням і здатністю тестів визначити інфекцію.

Ще один чинник — перехресна реакція з іншими молекулами, які з певної причини перебувають в організмі людини. Вагітність, гіпергамаглобулінемія, наявність антитіл, подібних до антитіл до ВІЛ, а також нещодавно зроблене щеплення проти грипу чи гепатиту B — усе це здатне дати хибнопозитивний результат.

Тести на ВІЛ можна умовно розділити залежно від того, які молекули вони виявляють: антитіла, нуклеїнові кислоти чи антигени.

Наразі цей метод діагностики ВІЛ використовується найчастіше. Антитіла — це білки, що виробляються імунітетом як відповідна реакція. Знайдені антитіла можуть свідчити про наявність ВІЛ-інфекції. Для діагностики використовують імуноферментний аналіз (ІФА). Його точність становить приблизно 90%. Завдяки високій чутливості такого аналізу зазвичай досить, щоб виключити наявність хвороби при отриманні негативного результату.

Проте при здійсненні ІФА-тесту на ВІЛ важливо враховувати «період вікна». За одними даними, у 99% пацієнтів антитіла виробляються через 6-12 тижнів після зараження. За іншими даними, вони з’являються через три місяці після первинного контакту — у 97% пацієнтів (за іншою інформацією — у 90-95% інфікованих) і через 6 місяців — у 5-9% інфікованих. Отже, результат імуноферментного аналізу може бути негативним навіть за наявності хвороби.

Якщо дослідження дало позитивний результат, для підтвердження діагнозу проводять вестерн-блот (імуноблот). Такий тест вирізняється високою специфічністю, а його правдивість оцінюють у 99,9%. Коли обидва методи (ІФА та вестерн-блот) показують позитивний результат, ставиться діагноз «ВІЛ».

Тестування цього типу ґрунтується на ампліфікації нуклеїнових кислот і застосовується для ампліфікації РНК (рибонуклеїнової кислоти) ВІЛ. Перевага РНК-аналізу на ВІЛ — короткий «період вікна» (може становити 10-14 днів).

Найпоширеніший аналіз з цієї групи — ПЛР-тест (полімеразної ланцюгової реакції). Його чутливість значно вища, ніж чутливість ІФА-тесту, проте хибнопозитивні результати можливі. Але завдяки короткому «періоду вікна» він може бути успішно використаний у випадках, коли трьох місяців на очікування немає або коли імунна відповідь не придатна для постановки діагнозу. Наприклад, якщо діагностика здійснюється в банках крові, новонародженим або пацієнтам, які проходили імуносупресивну терапію.

Дає можливість виявити білок p24, який утворює оболонку вірусу. Перевага методу — 100% специфічність, тобто хибнопозитивний результат виключений. Водночас чутливість становить 89%, тобто ймовірність хибнонегативного результату присутня.

Найвищу точність аналіз демонструє через 14 днів після зараження і до моменту вироблення антитіл. Тільки в цей проміжок часу білок p24 піддається виявленню. Тому отримання негативного результату не означає, що інфекції немає. А при позитивному результаті потрібне підтвердження імуноблоту. З огляду на всі перераховані вище особливості лабораторна діагностика ВІЛ-інфекції за допомогою визначення антигену поступово стає менш популярною.

Визначають одночасно і антитіла, і антигени p24, тому їх ще називають комбінованими. Вони високоспецифічні — 99,8%, однак чутливість становить усього 73,7%.

Головна перевага комбінованих тестів четвертого покоління — здатність виявити захворювання при первинній інфекції. Але вони демонструють низьку економічну ефективність у суспільстві з низьким рівнем захворюваності. А в місцях з високим рівнем інфікування розмір інвестицій настільки великий, що використання таких видів тестів на ВІЛ є фінансово невигідним.

Його ще називають «тестуванням на місці», оскільки діагностика здійснюється за межами лабораторії: вдома, у лікарні або під час відвідування сімейного лікаря. Експрес-тест на ВІЛ часто використовується в пологових будинках для необстежених жінок і в надзвичайних ситуаціях, коли медпрацівник надає допомогу пацієнтові з невизначеним ВІЛ-статусом.

Перевага експрес-тесту — низька ймовірність отримання хибнопозитивного результату. Також тестування на місці значно скорочує час діагностики та є доступнішим для населення в умовах обмежених ресурсів (наприклад, у сільській місцевості). Однак чутливість швидких тестів досить низька, тому негативний результат експрес-діагностики ВІЛ не може свідчити про відсутність інфекції.

Поява нових методів діагностики позитивно вплинула на збільшення кількості виявлених випадків ВІЛ-інфікування. Проте жодний відомий на сьогодні тест не показує одночасно 100% чутливість і специфічність. Тому всі результати лабораторної діагностики (особливо хибнопозитивні) потребують контрольного тестування та правильного трактування залежно від клінічних ознак.