Норми вмісту ГМО. Законодавство про ГМО в Україні

Закон про маркування харчових продуктів був прийнятий та набув чинності 6 серпня 2019 року. Згідно з вимогами цього закону, виробники зобов’язані вказувати наявність ГМО на упаковці, якщо їхня частка перевищує встановлену законодавством норму вмісту ГМО в продуктах харчування – 0,9%. Якими ще правовими нормами регулюється ринок ГМ продуктів в Україні і що потрібно знати виробникам – далі в матеріалі.

Офіційно, в Україні заборонено вирощувати генетично-модифіковану сировину з метою продажу до моменту внесення такої сировини в держреєстр. Разом з тим, немає жодного зареєстрованого сорту ГМ-культури, оскільки діє ЗУ “Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів” (№1103-V). Однак на практиці українські аграрії продовжують засівати свої поля ГМ культурами, особливо стійкими до гербіцидів – сою та ріпак.

Цікаво, що за оцінками учасників ринку, опублікованими на офіційному сайті Міністерства сільського господарства США, приблизно 50-65% сої, вирощуваної українськими виробниками, є генномодифікованою. Посіви ГМ-ріпаку становлять до 12%, кукурудзи – приблизно 1%.

Разом з тим, українське законодавство не забороняє виводити генетично модифіковані культури, але є нюанси. Зокрема, закон про ГМО дозволяє селекцію ГМ-культур в разі, якщо розробки в цьому напрямку мають науковий інтерес і проводяться на базі лабораторій дослідних інститутів НАНУ.

Правила поводження з ГМО в галузі сільськогосподарського виробництва встановлені низкою правових актів. Перші з них – Картахенський протокол про біобезпеку та Конвенція про біологічне різноманіття, до яких Україна приєдналася в 2012 році. Ці документи вводять загальні правила для всіх країн-учасників щодо обігу і вивільнення ГМО в навколишнє середовище.

Наслідком домовленостей, досягнутих країнами-членами Конвенції і Протоколу, стало прийняття в 2007 році закону України “Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів”.

Даний нормативний акт є основним документом, який визначає вимоги щодо використання, вивільнення у навколишнє середовище та транскордонного переміщення генетично модифікованих організмів. Закон формує основні принципи та завдання державної політики у сфері поводження з ГМ продуктами. Одним із головних принципів є пріоритетність збереження здоров’я людини та охорони навколишнього природного середовища в порівнянні з отриманням економічних переваг від застосування ГМО. Самостійно ознайомитися із законом можна, перейшовши за посиланням

Також вище зазначений документ встановлює певні правила гри для учасників ринку в частині обліку і контролю переміщень ГМО на території України: від створення таких організмів, їхніх реєстраційних випробувань до розміщення готових продуктів на ринку.

У 2014 році до згаданого закону було внесено зміни, якими відкоригували перелік об’єктів, що підлягають державній реєстрації. Так, в державні реєстри ГМО в Україні зараз вносяться:

• сорти сільськогосподарських рослин і породи тварин, створені на основі ГМО
• ГМО-джерела кормів
• ГМО-джерела харчових продуктів

До цього обов’язковій держреєстрації також підлягали кормові домішки та ветеринарні препарати, засоби захисту рослин, косметичні засоби і медикаменти, отримані в результаті використання ГМО-сировини. Тобто, після набуття чинності змін до згаданого закону, виробники мають вносити до реєстру тільки джерела ГМО, а не кінцеві продукти, вироблені з них.

Водночас, чинний закон “Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів” (простіше – закон про маркування харчових продуктів) чітко зобов’язує виробників маркувати продукти, що містять генно-модифіковані організми за прикладом країн Євросоюзу. Тобто, якщо в продуктах харчування, кормах для тварин або ветеринарних препаратах є ГМО, і його зміст перевищує встановлену норму в 0,9%, виробник зобов’язаний вказати це на упаковці. Причому норма ця діє для будь-якого інгредієнта харчового продукту. А ось позначка “Без ГМО”, до якої так звикли споживачі, не є обов’язковим елементом маркування. Її виробник може наносити на свій розсуд. Однак порядок залишається незмінним: відсутність ГМО в продукті необхідно підтвердити в порядку закону про безпеку харчових продуктів.

Також варто відзначити, що відповідні норми, які визначають порядок маркування і відстеження ГМ-продуктів, містяться в таких законах:

1. “Про захист прав споживачів”
2. “Про ветеринарну медицину”
3. “Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні ГМО”
4. “Про основні засади та вимоги до безпеки і якості харчових продуктів”

В системі відповідальності за незаконне вирощування і збут ГМ-культур є три складових: законодавча база, державний контроль за дотриманням цієї законодавчої бази і судова практика. Що стосується судової практики, то в Україні вона ще не склалася. На відміну від США, наприклад. Там виробник сильно зважить всі ризики, перш ніж прийме рішення працювати з ГМО, адже судова тяганина може затягнутися на багато років і коштуватиме мільйони, а то і мільярди, які могли б лягти в розвиток виробництва.

В Україні заборона на виробництво і переробку ГМ-культур відносна. За чинними законами, Держспоживслужба може відвідати виробника з плановою і позаплановою перевіркою для проведення аналізу вирощуваних сортів. Про планову контролер зобов’язаний попередити виробника заздалегідь, для позапланової – достатньо скарги приватної особи. Важливий момент – перевіряючі мають мати офіційний дозвіл на зрізання листа культури, адже це – приватна власність. Але навіть якщо за результатами аналізу в листі буде виявлено трансгени, перевіряюча інстанція може лише зафіксувати порушення і передати справу далі – до правоохоронних органів. До реформи 2014 року органи держконтролю мали право припинити незаконну діяльність, вилучити або знищити посіви\партію ГМО-культур, введену в обіг незаконно, без рішення суду. Але зараз їхні функції обмежено, тому перелічені дії можуть здійснюватися тільки за рішенням суду і тільки в присутності правоохоронних органів.

Що стосується законодавства про маркування харчових продуктів, то воно передбачає штрафи як для виробників сільськогосподарських культур, так і для підприємців, що займаються їхньою реалізацією. Так, для юридичних осіб за обман споживача або відсутність достовірної інформації про вміст ГМО в продуктах встановлено штраф у розмірі 30 мінімальних зарплат, для фізосіб-підприємців – 20.

Як бачимо, сфера ГМО потребує підвищеної уваги з боку держави. Тому в серпні 2021 року уряд України схвалив євроінтеграційний проект, який передбачає посилення державного контролю за використанням та обігом ГМ продуктів у країні. Законопроектом планується визначити чіткі механізми та процедури поведінки з ГМО, посилити вимоги до маркування та збільшити заходи відповідальності за порушення законодавства. Новину про новий проект можна прочитати за посиланням. Сподіваємося, що зовсім скоро ми зможемо детально ознайомитися з документом, а його норми допоможуть відрегулювати всі нюанси, що зараз існують у даній сфері.